Визирнуло сонце із-за хмари,
Розбудило день сумний.
Око на сторінці зачепилося за малюнок.
Він притягує, як магніт.
Що там? Розпелехані хмари,
Чи коні гривасті не можуть зупинитися
В шаленому ритмі бігу?
Магніт малюнка не відпускає око,
А сонце лоскоче вії...

До Костенко мені далеко.
Я не вірю в солодкий обман,
Коли хтось назове поетом.
Я - звичайний собі графоман.

Механічно нанизую рими,
Сподіваючись: може хоч раз
І мені як дарунок, як диво
Замість скла попадеться алмаз.

Але знов ширпотреб... І не в ліні
Ніби дні пролітають мої.
Але все ж не вдається, як Ліні,
Словом душі будити черстві.

До Костенко мені далеко.
Доля в кожного є своя.
Не судилося стать ПОЕТОМ,
Але вчителем стала я.