Від парти шкільної і до світової
Зорі пролягає ваш путь.
Проблеми одвічні і квітні, і в січні.
Кому, як не вам, їх збагнуть…
Політики вітер ще в серці не витер
Любов, як основу буття.
І хобі, праця. Хай скептики заздрять:
Яке романтичне життя!
середа, 28 вересня 2011 р.
середа, 31 серпня 2011 р.
1 вересня
Держави без шкіл – не держави,
А школи безсилі без вас…
Погодьтеся, що не для слави
Ви зранку заходите в клас,
Не задля своєї кар’єри
Працюєте творчо тепер,
Бо кожен урок – як прем’єра,
А ви – лиш її режисер.
Хай вересня день дивовижний
Усіх надихає в цю мить
На працю нелегку, подвижну.
Нехай ВАМ у всьому ЩАСТИТЬ!
А школи безсилі без вас…
Погодьтеся, що не для слави
Ви зранку заходите в клас,
Не задля своєї кар’єри
Працюєте творчо тепер,
Бо кожен урок – як прем’єра,
А ви – лиш її режисер.
Хай вересня день дивовижний
Усіх надихає в цю мить
На працю нелегку, подвижну.
Нехай ВАМ у всьому ЩАСТИТЬ!
понеділок, 22 серпня 2011 р.
Літній вечір
Мазком Ван Гога художник-вечір малює тишу:
Сріблясті хмари, як каравели в червонім морі.
Край горизонту достигле сонце - багряна вишня
Ще зігріває теплом тендітним дерева сонні.
Сріблясті хмари, як каравели в червонім морі.
Край горизонту достигле сонце - багряна вишня
Ще зігріває теплом тендітним дерева сонні.
неділя, 6 лютого 2011 р.
СВІТ, ЗАЧАРОВАНИЙ ТИШЕЮ...
У тиші блакитні очі,
У тиші – рожеві губи,
Подихом вітру лоскоче,
Пухом хмарок голубить.
Вона заплітає маки
В житні поля чудові
І генерує знаки
Лиш їй одній відомі.
Ніжним струмком весняним
Тиша до нас озветься,
І буйноцвітним травнем
Помолодіє серце.
Бабки, роси і квітки
Незрозуміла мова.
Шепіт лісів столітніх,
Їх споконвічна втома.
Білий танок сніжинок
В тихих акордах вальсу,
Як головна причина
Для вселюдського щастя.
Золото листопаду,
Сльози осінніх ранків.
Місяць свої балади
Створює на світанку.
Тиша заграв вечірніх,
Ніч. Оріон з Пегасом.
І нескінченність ліній,
І безконечність часу...
У галасливім ритмі
Ти зупинися лише.
І подивись на витвір,
Що виплітає ТИША.
У тиші блакитні очі,
У тиші – рожеві губи,
Подихом вітру лоскоче,
Пухом хмарок голубить.
Вона заплітає маки
В житні поля чудові
І генерує знаки
Лиш їй одній відомі.
Ніжним струмком весняним
Тиша до нас озветься,
І буйноцвітним травнем
Помолодіє серце.
Бабки, роси і квітки
Незрозуміла мова.
Шепіт лісів столітніх,
Їх споконвічна втома.
Білий танок сніжинок
В тихих акордах вальсу,
Як головна причина
Для вселюдського щастя.
Золото листопаду,
Сльози осінніх ранків.
Місяць свої балади
Створює на світанку.
Тиша заграв вечірніх,
Ніч. Оріон з Пегасом.
І нескінченність ліній,
І безконечність часу...
У галасливім ритмі
Ти зупинися лише.
І подивись на витвір,
Що виплітає ТИША.
Підписатися на:
Дописи (Atom)